Путівник Пирятинського району

Пирятинський район  розташований в північно-західній частині Полтавщини, в лісостеповій зоні. З ним межують Гребінківський, Лубенський, Чорну хінський райони Полтавської області Варвинський і Прилуцький  райони Чернігівської області, Яготинський район Київської області, Грабовський район Черкаської області. На території Пирятинського району 1 міська і 14 сільських рад, які об’єднують 42 населених пункти. Пирятинський район було утворено у 1923 р. з Пирятинської і Городищенської волостей Пирятинського повіту.

Наше знайомство  ми розпочинаємо з міста Пирятин, який  розташований  за 197 км на північний захід від Полтави і за 155 км від Києва. Місто районного значення, центр Пирятинського району, залізнична станція, вузол шосейних доріг, що променями розходяться в бік Києва, Харкова, Черкас, Чернігова й Сум.

Біографія надудайського міста сягає сивої давнини. Вперше Пирятин згадується 1154 р. як місто-фортеця. У Лаврентіївському літописі про «град Пирятин» є запис під 1155 р..

Цікаві щодо походження назви міста. За народною легендою, тутищні хоробрі жителі кидали (пиряли через тин укріплення) войовничих нападників. У краєзнавчий літературі зустрічається таке тлумачення найменування міста. В ті далекі часи його мешканці в обмін на пшеницю купували зброю. Старослов’янською мовою пшениця називається «пиро»(звідси - пироги), «іняти» означає – брати, скорочена форма якого – «яти». Словосполучення «пиро» і «яти», тобто брати пшеницю, з деякими незначними змінами, можливо й визначило назву поселення. 

Хочеться згадати слова про Пирятин   поета-пісняра Д.О. Луценка:

… Ти  вріс в життя моє, Пирятин,

Як в грунт вроста туге зерно.

І давнім горем, і війною,

І скорбним стогоном вітрів, 

Слізьми терпінням, сивиною

Живих і мертвих матерів.

Тебе арканили татари, 

Чекали шведи, що впадеш, 

Фашисти сіяли пожари, 

А ти стоїш, а ти живеш!

Цвіте краса зеленогруда, 

Шумить, як музика дзвінка, 

Блакитним дивом тихий Удай

В Сулу повз тебе протіка.

Пам’ятник Великому Кобзарю

                                                                 

У 1843, 1845, 1859 роках  у Пирятині перебував Т.Г. Шевченко. 18 вересня 1993 року в  пам'ять цих подій влада району встановила пам’ятник Великому Кобзарю.

               Пирятинський  районний  народний  краєзнавчий  музей

                               Історія створення музею

Пирятинський  районний  народний  краєзнавчий  музей  засновано  у  1967  році.

В 1993 році, згідно з рішенням колегії обласного управління культури, районному краєзнавчому музею присвоєно статус народного.

Заклад з 1996 року постійно поповнюється новими експонатами, яких на сьогодні налічується близько 4000.

               Експозиція музею розміщена в 5 залах:

Загальна  площа   музею становить   160 кв.м.

Пам’ятник Василю Миколайовичу РЕМЕСЛУ

Цей пам’ятник було встановлено 1982 році на честь видатного селекціонера академіка Академії Наук СРСР з 1974 р. і академіка ВАСГНІЛ з 1964 р., двічі Героя Соціалістичної Праці (1966 і 1977), заслужений діяч науки УРСР З 1967 р. -   Ремесла В.М. (1907-83 роки).

Своєю працею  В.М. Ремесло здобув глибоку повагу. У народі його називали – «хлібодар».

Минає час змінюються в нашому житті економічні і соціальні умови, клімат, а виведений академіком В.М. Ремеслом майже півстоліття тому сорт озимої пшениці Миронівська 808 знову повертається на ниви України. Миронівський селекційний шедевр пережив не одне десятиліття. Це пов’язано насамперед з тим, що більшість сучасних сортів із високим потенціалом врожаю, на жаль, поступаються Миронівській 808 за показниками морозо- та зимостійкості.  

Він народився в с. Теплівці, тепер Пирятинського району. 1928 р. закінчив Маслівський інститут селекції і насінництва. Працював у різних господарствах, народно-дослідних  установах. З1968 року – став директором Миронівського інституту селекції і насінництва пшениці. Розробив методи селекції. Став автором 17 сортів озимої пшениці. Отримав в 1963 р Ленінську премію, в 1977 та 1979 р. – Державну премію УРСР.

Автори-скульптори – О.П. Вітрик, В.В. Сухенько. 

Архітектори – Ю.А. Чеканюк, Ю.М. Набок.

Школа №4   Жіноча гімназія

Першого  вересня  1907 р. в  центрі  Пирятина  відкрито  жіночу  гімназію  з  підготовчим  та  трьома  початковими  класами.  Згодом  вона  мала  восьмирічний  курс  навчання  з  останнім  педагогічним  класом.  Спершу  гімназія  розташовувалась  в  орендованих  приміщеннях,  а  з  1914 р. у  спеціально  збудованому  двоповерховому  навчальному  корпусі  по  вулиці  Бородінській  (нині  Червоноармійській  2 а).  Тут  були  великі  світлі  кімнати,  кабінети  фізики,  спортивний  зал,  бібліотека.  Гімназія  мала  учнівські  квартири.  Утримувався  навчальний  заклад  коштом  держави,  губернського  повітового  земства,  а  також  плати  за  навчання,  яка  становила  50 – 75 – 120 крб.  за  рік.

1917 р.  в  гімназії  навчалися  434  доньки  почесних  громадян,  дворян,  духовенства,  чиновників,  козаків,  міщан,  купців,  селян  та  інших  верст  населення.  Гімназисти  вивчали  Закон  Божий,  російську  мову  та  літературу,  математику,  фізику,  історію,  географію,  німецьку  та  французьку  мови,  педагогіку,  гімнастику,  малювання,  співи,  рукоділля,  українознавство.  Випускниці  гімназії  мали  добрі  знання  багато  з  них  згодом  стали  вчительками  пирятинських  шкіл.

Чергове  земське  зібрання  на  своєму  засіданні  7  вересня  1907 р.,  коли  вже  функціонувала  жіноча  гімназія,  розглянуло  також  заяву  І.В.Волошина  про  влаштування чоловічої  гімназії  в  Пирятині.  Але  губернське  присутствіє  в  справах  земських  і  міських  вилучило  кредит  із  земського  кошторису  у  8 тис. руб.  призначених  для  будівництва  чоловічої  гімназії.

Пирятинська філія «Європейського університету» (Чоловіча гімназія)

Новий  поштовх,  проблема  відкриття  чоловічої  гімназії  в  Пирятині  дістала  1  березня  1909 р.,  коли  була  скликана  приватна  нарада  з  представників  товариства  найбільш  авторитетних,  відомих  і  шанованих  у  місті громадян.

Вони  з  ентузіазмом  взялися  за  справу.  Для  точного  обліку  числа  бажаючих  навчатися  було  оголошено  прийом  заяв  батьків.  Для  забезпечення  вдалого  вибору  керівників  гімназії,  шляхом  оголошень  в  Київських  і  Московських  газетах  запропоновано  зацікавленим  особам  заявити  про  бажання  взяти  на  себе  відповідальність  за  організацію  гімназії.

Для  залучення  до  участі  у  важливій  справі  широких  верств  населення  вирішили  заснувати  товариство  "Просвіта”.  Заяви  батьків  і  педагогів  не  примусили  себе  довго  чекати.  Число  батьківських  заяв  до  15  березня  1909 р.  сягнуло  107  на  131  місць.

23  травня  1909  року  полтавський  губернатор  затвердив  Статут

товариства  для  влаштування  і  утримання  в  Пирятині  класичної  гімназії.  Згідно  із  Статутом,  товариство  ставило  перед  собою  завдання, - заснування  в  Пирятині  класичної  гімназії  для  хлопчиків  без  різниці  у  віросповіданні  й  національності  з  курсом  державної  гімназії.

Жителі  міста  довго  вирішували  питання  якою  бути  гімназії.  Батьків  турбувало  питання  доступності  навчання  для  широких  верств.  Мешканці  Пирятина  прохали  відкрити  навчальний  заклад  не  тільки  для  заможних.  Пройшло  ще  два  роки.   Комісія  не  одержала  дозволу  на  відкриття  гімназії.  Оскільки  ініціатива  виходила  від  приватних  осіб,  а  не  від  держави,  то  попечитель  Київської  навчальної  округи  П.А.Зілов  відхилив  прохання.

Лише  22  березня  1912 р.  попечитель  Київської  навчальної  округи  повідомив  про  дозвіл  на  відкриття  в  1912 – 1913  навчальному  році  в  Пирятині  чоловічої  гімназії.

Перші  два  роки (1912 – 1914 рр.)  гімназія  тимчасово  знаходилася  в  найманому  будинку.  

За  проектування  та  будівництво  чоловічої  гімназії  взявся  тодішній  повітовий  архітектор  О.В.Хітрін (1875 – 1958)

У  будинку,  спорудженому  за  проектом  О.В.Хітріна,  гімназія  знаходилася  з  1914  до  1917 року.

26 грудня 1919 року після встановлення в повіті радянської влади  наказом повітового військово-революційного комітету, очолюваного З.П. Тимченком, роботу школи було відновлено.

Під час окупації району фашисти використовували приміщення шкіл як госпіталі.

З _________років даному комплексі було розміщену військову частину

З__________  року тут створено Пирятинську філію Європейського університету.

Будинок культури

(Кафедральний собор)

На початку ХХ ст. у Пирятині побудовано Новий собор із  п’ятьма куполами коштом купця й лісопромисловця Льва Колесникова. Унікальний кількоярусний іконостас прикрашав його вівтар, ажурні панікадила сяяли електричними лампочками, що засвічувалися від автономного джерела живлення. Та недовго дзвони величного храму кликали парафіян на богослужіння. 

У 30 роки минулого століття його закрили, потім розібрали надбудову над головними частинами храму і заходилися переробляти його під районний будинок культури. За цією невдячною затією застала війна. Під впливом невблаганного часу приміщення без даху і дверей руйнувалося, понад три десятиліття стояли лише стіни, покриті мохом забуття. Аж 1967 р. вдалося відкрити заклад культури.

             Кафедральний собор

В 1967 році Районний Будинок культури гостинно відкрив двері для пирятинців . Глядацька зала   змогла розмістити 700 глядачів, також в приміщенні створено гуртки, районну та дитячу бібліотеки, обрядова зала.

                            Районний Будинок культури 

Меморіальні дошки родині Мокрицьких

Мокрицький Микола Олексійович (1773 рік - невідомо) – один з перших поштмейстерів м.Пирятин, очолив поштову службу повіту з 1799 по 1833 роки. Пішов у відставку титулярного радника (штабс-капітана).

Мокрицький Аполлон Миколайович – (12.08.1810 – 09.03.1870 р.р.) – український і російський живописець, педагог, академік Петербурзької академії мистецтв. Один з організаторів викупу Т.Г. Шевченка з кріпацтва.

Мокрицький –Таволга Петро Миколайович (1819 р….) – український літератор. Підтримував дружні стосунки з Марком Вовчком та Т.Г. Шевченком. Під час похорону Кобзаря прочитав над могилою свій вірш

«Боже ти мій! Яка сила пішла в домовину…»

Ця поезія прозвучала, як прощальне слово українського народу до свого духовного батька.

Мокрицький Іван Миколайович (11.06.1822 р….) дійсний статський радник (генерал - майор). Займаючи високу адміністративну посаду в Петербурзі, сприяв Т.Г. Шевченку в отриманні дозволу на від’їзд  в Україну після повернення із заслання. Останні рядки написані Кобзарем за два дні до смерті були адресовані Івану Мокрицькому. 

Адміністративний будинок

Адміністративний будинок будувався з 1983 по 1986 роки.

                              

Пошта

В 1797 р. в місті було відкрито першу пошту.Поштова контора  пересилала кореспонденцію і управляла поштовими станціями.

А в 1911 році за кошти ______________ було побудовано нове приміщення пошти  архітектором О.В.Хітріном (1875 – 1958).

                                                                         Меморіальна дощка Андрузькому Г.Л.

Андрузький Георгій Львович (26.05.1827 р….) народився в с.Вечірки Пирятинського повіту. За участь в діяльності Кирило-Мифодієвського товариства та написання «Начерку Конституції Республіки» в 1847 році засуджений та засланий в Казань, а з 1850 р. відбув чотирьохрічне ув’язнання  в Соловецькому монастирі. Останній відомий документ про його подальше життя датується 1864 роком.

Пам’ятний знак загиблим воїнам-землякам у Афганістані (1979-1989 р.р.)

Вдало вписався у пейзаж затишного куточка Пирятина біля філії ВАТ «Полтаваобленерго» пам’ятний знак, присвячений загиблим воїнам-землякам у Афганістані (1979-1989 рр.). Не з лаврами переможців, а з чорними колючими трояндами залишив чужу країну і повернувся на рідну землю так званий обмежений контингент радянських військ. Через пекло афганської війни пройшли 156 молодих пирятинців, троє з яких отримали поранення  і стільки ж стали інвалідами. 25 воїнів нагороджено  орденами і медалями. На жаль, четверо наших земляків повернулися у цинкових гробах.

За ініціативою районної організації ветеранів Афганістану, очолюваною М. Василенком, та влади району було встановлено пам’ятник – один із символів суворої афганської війни: дві кам’яні брили, встановлені на подіумі і з’єднані вгорі між собою колючою трояндою. Біля підніжжя пам’ятника – мармурова плита з іменами чотирьох загиблих земляків, воїнів афганців: Володимира Свинаря, Анатолія Яремчинка, Олександра Перетятька з Пирятина,  і Олексія Сушка зі Смотриків. Пам’ятник, що символізує глибоку ущелину в камянистих горах далекого Афганістану, де щомиті на наших воїнів чатувала смерть, відкрито і освячено 28 грудня 2001 року. Автор – член Спілки художників України, скульптор Михайло Баланчук.

Школа  №4

Вище початкове училище 

У  Пирятині  1814 р.  було  відкрите  училище,  яке  спочатку,  1814 – 1879 рр.,  називалося  повітовим,  згодом  1879 – 1913 рр. – міським,  а  в  останні  роки  свого  існування  1913 – 1917 рр. – вищим  початковим.  І  тільки  1914 р. було  спеціально  збудований  новий  двоповерховий  будинок  училища  по  вулиці  Переяславській (нині  Леніна,  38).  Перші  роки  воно  мало  два  класи,  згодом  три.  Викладачами  працювали  випускники  гімназій  та  університетів.  В  училищі  отримали  освіту  роди  пирятинської  знаті:  Шульжевські,  Прохоровичі,  Сливи,  Олександровичі,  Гудими,  Кравченки,  Свириденки,  Базилевські,  Карамилі,  Божки.  Серед  випускників – професор  московського  університету,  доктор  медицини  Г.Ф.Писемський,  відомий  інженер  В.О.Курило,  відомий  статист  Г.Г.Ротмістров,  військові,  лікарі,  вчителі  та  робітники.

    

(Фотографія  школи  № 4 по  вулиці  Леніна– колишнє  вище  початкове  училище).

Пам’ятник ЧАЕС

Міська рада

До початку 60-х років Пирятинська міська рада знаходилася у колишньому приватному будинку власника Когана. На першому поверсі він тримав два магазини: один із продажу швейних машинок німецької фірми «Зінгер», а в другому промислових товарів. На другому поверсі мешкав сам господар. 

В 1962 році у приміщенні поселилося новостворене Пирятинське територіально виробниче управління сільського господарста. І тільки в 1967 році міська рада знову повертається в це приміщення. 

Магазини Брамінського. Ринкова площа

Торгівельний комплекс на ринковій площі міста Пирятин  будують на початку ХХ ст. цей вигляд який ми зараз бачимо майже зберігся. Ці приміщення будують протягом 10-12 років.

 З другої половини ХІХ ст. в Пирятині активно формується єврейська громада, тому що місто Пирятин знаходиться на перехресті доріг, а саме: Київ-Полтава-Харків,  Суми, Чернігів, Сміла. Найбільш розвинена діяльність в місті на той час була торгівля. Пирятин жив торгівлею це і зумовило швидке збільшення єврейської общини які і організували цілу сітку торгівельних закладів. Майже вся торгівля того часу була зосереджена в руках єврейської громади. В кінці ХІХ ст. в Пирятині проживало до 4 тис.євреїв, це була майже половина всього населення міста.

Після 1917 року єврейська громада зменшилася, найбагатша частина цієї нації емігрувала до Ізраїля. В 1942 році до 2тис.євреїв було розстріляно в Пироговій Леваді неподалік від Пирятина. З  того часу починається зменшення єврейської громади в кінці 60-х років відбувся 2 етап еміграції  євреїв. На сьогодні в місті налічується лише 18-20 осіб цієї нації.

Брагінський купець ІІ гільдії один з самих багатих євреїв Пирятина. Він був один з не багатьох євреїв який влаштовував подарункові акції (розпродаж товарів по зниженим цінам) жителям міста. Таж велику увагу приділяв благодійній діяльності.

Цей магазин який було побудовано на кошти єврейського купця Брагінського  протягом 100 років  носить його прізвище.

Кінотеатр «Родина»  Колишній театр «Юфіта»

Меморіал Слави

Найвеличнішим пам’ятником , що увінчує подвиг  радянського народу у Великій Вітчизняній війні  став меморіал Вічної слави, відкритий на площі Карла Маркса  у міському сквері.

Урочисте відкриття меморіалу відбулося 18 вересня в 1978 році з нагоди 35-річчя визволення Пирятина від німецько-фашистських загарбників  . 

Його споруджено за проектом архітектора В.Г. Гнезділова і скульптора Кулябко-Корецької.

Над двома братськими могилами підвівся 17 метровий гранітний обеліск. З обох його сторін установлено бронзові барельєфи. На одному з них зображені червоногвардійців, озброєних робітників і селян, які під червоним знаменом захищають радянську владу, на другому – фрагмент бою, де командир з автоматом  у руці піднімає в атаку бійців.

Різдво-Богородицька церква

  1781 р.  у   місті  над  Удаєм  на  кошти  осавула  Лубенського  полку  Андрія   Ільченка,  котрий  мешкав  у  Пирятині,  споруджено  і  освячено  Собор  Різдва  Пресвятої  Богородиці.

• 2013 Липень
• 2013 Серпень
• 2016 Листопад