ПРО  ПИРЯТИН

Там  де  круто  в’ється  тихоплинний  Удай,  обійнявшись  зі  своїм  братом  Переводом,  на  правому  підвищеному  березі  руки  у  зелених  шатах  дерев  молодо  красується  древній  Пирятин,  розташований  за  190  км  на  північний  захід  від  Полтави  і  за  150  км  до  Києва.  Місто  районного  значення,  центр  Пирятинського  району,  залізнична  станція,  вузол  шосейних  доріг,  що  променями  розходяться  в  бік  Києва,  Харкова,  Черкас,  Чернігова  й  Сум.

Біографія  надудайського  міста  сягає  сивої  давнини.  Вперше  Пирятин  згадується  в  1154  році  як  місто – фортеця.  Отож,  літописний  Пирятин  має  чи  не  тисячолітню  історію.  Під  загрозою  частих  буйних  наскоків  кочівників  нашим  далеким  предкам  доводилося  разом  із  сохою  в  полі  завжди  тримати  напоготові  мечі  й  будувати  укріплення.  Декотрі  досліджувані  усної  народної творчості  припускають,  що  один  із  трьох  билинних  богатирів  землі  Руської  Альоша  Попович  родом  із  Пирятина. 

Є  версії  українського  історика – краєзнавця  Л.В.Падалки  і  відомого  вченого  О.І.Соболєвського  що  назва  Пирятин  походить  від  Пирят  скороченого  імені  київського  боярина  ХІ – ХІІ ст.  Пирогоста.  У  біографії  багатовікового  надудайського  міста,  як  і  в  людській  долі,  зустрічалися  злети  і  падіння,  радості  і  печалі.

На початку  ХІІІ ст.  на  Русь  часто  вторгалися  хижі  монголо – татарські  орди.  Не  обминали  вони  й  Пирятин.  Його,  як  і  багато  інших  поселень  було  зруйновано,  спалено,  більшість  жителів  знищено.  Після  зруйнування  міста  на  довгі  часи  завмерло  економічне  життя  на  прилеглій  до  нього  території.

І  вже  1261 р.  Пирятин  в  літописах  згадується  як  великий  населений  пункт,  що  входив  до  складу  об’єднаної  Сарайської  і  Переяславської  єпархій.

1362 р. Пирятин  захопили  литовські  феодали  і  приєднали  його  до  Литовської  держави.  Після  Люблінської  унії  1569 р. Пирятин  остаточно попав  під  владу  шляхетської  Польщі. 

        У 1590 році  Варшавський  сейм  затвердив  за  Олександром Вишневецьким  право  на  землі  по  річках  Сулі  та  Удаю,  тому  у 1592 році він  зробив  спробу  перейменувати  місто  Пирятин  у  Михайлов,  але  ця  назва  не  прижилася.  У  цьому  ж  році  було  введено  Магдебурзьке  право  в  Пирятині,  що  означало  хоч  і  не  повне,  але  звільнення  міста  від  центральних  адміністрацій,  від  влади  земельних  магнатів  і  створення  органів  самоврядування.  Місто  в  цей  період  почало  відбудовуватись,  більше  розвиватися  економічно.  По  акту  1618  році  жителі  Пирятина  платили  князям  Вишневецьким  225  злотих.

Навесні  1648  року  козацькі  війська  Богдана  Хмельницького  за  активної  участі  приудайців  визволило  місто  від  польсько – шляхетського  поневолення.  Пирятинські  козаки  брали  участь  у  Зборівській,  Берестецькій,  Батозькій  та  інших  битвах  народно – визвольної  війни.  За  переписними  книгами  1666 р.  у  Пирятині  налічувалося  3400 жителів,  котрі  займалися  переважно  ремеслом  і  торгівлею. Активно  боролося  населення  міста  проти  шведських  загарбників  у  роки  Північної  війни.  Незважаючи  на  неодноразові  спроби  шведів  захопити  сміливе  місто  їм  не  вдалося  зламати  волю  захисників.  Виявивши  особливу  мужність,  жителі  Пирятина  не  тільки  не  пустили  ворога  у  місто,  але  й  очистили  від  війська  Карла  ХІІ  усі  села  розташовані  навкруги.  Петро І пожалував  прославлене  місто  грамотою.  

У  ХУІІІ ст.  в  Пирятині  було  збудовано  чотири  церкви:  у  1690 р. –Успенську,  у  1741 р. – Преображенську,  у  1767 р. – Вознесенську,  а  в  1781 р. – Собор  Різдва.  Із  набуттям  1781 р. сотенним  Пирятином  статусу  повітового  міста  Київського  намісництва  почалася  його  планова  забудова.  На  "Плане  уездного  города  Пирятина” (1787 р.)  нанесено  публічні  будівлі,  зокрема  квартальні  забудови,  головні  дороги.  Планування  південного  передмістя  радіальне,  решта  міста  порядкове  регулярне.

На  той  час  площа  Пирятина  становила  193 десятини.  З  півночі  місто  відмежовувалося  р. Перевод  з  болотами  і  сінокосами  в  низовині,  зі  сходу – рікою  Удаєм,  болотами  і  лісами, з  півдня  і  заходу  орними  землями  і  вигонами.  Мешканці  міста  річковою  водою  напували  худобу,  а  для  власних  потреб  використовували  криничку.  

До  старовинного  укріплення  з південної  сторони  прилягло  передмістя  розділене  на  чотири  частини  за  назвами:  Міська,  Лубенська,  Лутайська,  Буревська.  З  колишньої  фортеці  вели  Замковий,  Загребельний  та  Заміський  виїзди.  Вулиці  називалися:  Липовка,  Стовбова,  Гнойова,  Лубенська,  Лутайська,  Бражницька,  Прилуцька  і  Буревська.

З  1746  року  почала  розвиватися  освіта.  У  цьому  році  у  Пирятині  відкрилося  повітове  та  парафіяльне  училище.  Росло  й  саме  місто  Київського  намісництва.  У  1797  році  воно  увійшло  до  складу  Малоросійської  губернії,  а  у  1802  році  як  повітове  місто – до  складу  Полтавської  губернії.  Через  Пирятин,  що  знаходився  на  правому  березі  повновидної  ріки  Удай  проходили  в  ті  часи  торгівельні  шляхи  та  поштові  тракти  на  Київ,  Чернігів,  Полтаву,  Лубни,  Золотоношу,  Переяслав,  Лохвицю.

1805 р.  розпочалося  перепланування  міста  за  планом,  розробленим  Полтавською  губернською  креслярнею  під  керівництвом  архітектора  М.Амвросимова.  на  ньому  торгова  площа  мала  форму  прямокутника,  від  центру  радіально  розходилися  розширені  й  випрямлені  старі  вулиці.  Зароджувалася  промисловість.  За  контрактом  із  міською  думою  поручик  Нєжинцов  утримував  селітровий  завод,  на  якому  щоліта  вироблялася  одна  тисяча  пудів  селітри.  Виготовлену  продукцію  поставляли  на  порохові  заводи  Глухівського  повіту.  Працювало  3  кузні.  Пирятинці  використовували  силу  вітру  й  мали  29  млинів – вітряків.  

У  1810 р.  Пирятин  займав  221  десятину,  у  довжину  простягався  на  три  версти,  в  ширину – на  одну.   Для  утворення  міських  вигінних  земель  до  складу  двоверстової  міської  дистанції  навколо  Пирятина  включено  хутір  Заріччя,  що  належав  поміщиці  Марії  Органовичевій,  хутір  Гуленків  козацького  реєстратора  А.Гуленка.  Пирятин  складався  з  двох  кварталів,  крім  того  до  міста  належали  ще  передмістя  Слобідка  та  Броварки.  В  1863 р.  у  Пирятині – 483  двори,  4680 жителів,  5  церков,  повітове  училище,  адміністративні,  повітові  установи.  Зростання  економіки  і  торгівлі  сприяли  розбудові  міста,  що  мало  57  забудованих  кварталів  із  914  будинками.  

З  Пирятином  пов’язані  життєві  долі  багатьох  людей.  У  військовій  частині  в  чині  офіцера  служив  прославлений  російський  полководець  М.І.Кутузов.  У  місті  неодноразово  бував  великий  український  поет – демократ  Т.Г.Шевченко.  Тут  народився  український  живописець – монументаліст  І.Максимович,  відомий  російський  вчений  капітан – командор  П.Я.Гамалія.  Значний  слід  у  розвитку  вітчизняної  науки  залишив  пирятинець  професор  медицини  І.Ф.Писемський.  У  Пирятині   народився  конференц – секретар  Петербурзької  академії  художеств  відомий  російський  художник  В.І.Григорович,  який  у  свій  час  відіграв  значну  роль  у  визволенні  зневолі  великого  українського  Кобзаря  і  якому  Т.Г.Шевченко  присвятив  знамениту  поему  "Гайдамаки”. 

Близьким  другом  Т.Г.Шевченка  був  уродженець  Пирятина  український  живописець  і  педагог,  академік  Петербурзької  академії  мистецтв  А.М.Мокрицький.  У  1897 р.  у  місті  проживало  8022  особи.  У  ці  роки  почала  працювати  залізниця,  яка  з’єднала  наше  місто  з  багатьма  містами – це  сприяло  дальшому  розвитку  економіки  і  торгівлі  в  місті.

10 червня  1891 р.  Пирятин  спіткало  страшне  лихо.  Над  містом  у  якому  проходив  ярмарок,  30  хвилин  продовжувалася  буря,  яка  принесла  великі  збитки.  У  1904 р.  у  Пирятині  було  5  ярмарків.  Особливо  великі  були  осінні – тривали  по  тижню.  Пирятинські  ремісники  продавали  чоботи,  верхній  одяг,  металеві  вироби.  Довколишні  села  доставляли  зерно,  борошно,  птицю,  молочні  й  м’ясні  продукти.

По  вулиці  Леніна  (колишня  Переяславська)  була  міська  водокачка  і  електростанція  з  двома  двигунами  для  освітлення  центральної  частини  міста.  До  них  примикав  млин  з  крупорушкою,  що  належала  кооперативу  до  1930 року.  Тепер  тут  дитячий  майданчик. 

На  розі  вулиць  Леніна  та  Водостічної  знаходилася  база  дощок  для  настилання  підлоги  власників  Ханіна  та  Когана.

Млин  Канівського  знаходився  за  кінотеатром  Ювріта.  Поруч  було  двоповерхове  приміщення  цукеркової  фабрики  Ставицького  на  базі  якої  у  20 – і  роки  заснувалася  промартіль "Харчовик”.

Територія  колишньої  меблевої  фабрики  і  колгоспного  ринку  була  також  заставлена  магазинами  власників  Супруна  і  Малиги  з  підвалами,  в  яких  зберігалася  риба,  м’ясопродукти  в  льоду.  На  базарі  була  кондитерська  фабрика.

 Пирятин  відзначався  багатьма  майстернями  по  пошиву  і  ремонту  одягу  і  взуття.  

(Фотографія  Собору  Різдва)

        1781 р.  у   місті  над  Удаєм  на  кошти  осавула  Лубенського  полку  Андрія   Ільченка,  котрий  мешкав  у  Пирятині,  споруджено  і  освячено  Собор  Різдва  Пресвятої  Богородиці.

А ще собор Різдва  - цікавий пам’ятник архітектури XVIII століття. Оригінальна щодо архітектурного вирішення  культова споруда зведена місцевими майстрами у формі кам’яного прямокутника, витягнутого зі сходу на захід, з вівтарем, під купольною частиною та притвором, поєднаними між собою арками еліптичної форми. Вівтар і притвор перекриті склепінням. Над вівтарем на чотири метри підноситься під купольна частина, що перекрита хрестовим склепінням.

  Із  розвитком  міста  число  парафіян  збільшувалося.  Приміщення  храму  довелося  розширювати:  до  центральної  частини  приєднали  дерев’яні  рублені,  облицьовані  цеглою  прибудови  і  ганки  з  двома  парами  дерев’яних  колон  із  північної  і  південної  сторін.

На  початку  60-х років  ХХ  століття  дзвіницю  споруджено  у  стилі  пізнього  бароко,  розібрали,  а  з  купола  церкви  вірьовками  стягли  хреста.  Приміщення  використовувалося  як  склад,  деякий  час  у  ньому  розміщувався  районний  краєзнавчий  музей. 

Як  пам’ятник  архітектури  ХУІІІ ст. церкву,  що  перебувала  під  охороною  держави  1971 р. відновили  у  первісному  вигляді  за  проектом  українських  науково – реставраційних  виробничих  майстерень.  І  тільки  наприкінці  80 – х  років  минулого  сторіччя  храм  знову  почав  приймати  парафіян.  

(Фотографія  міськвиконкому,  колишній  магазин  Зінгера)

В  приміщенні  міськвиконкому  колись  працював  магазин  Зінгера  з  двома  торговими  залами  по  продажу  швейних  машинок  і  промтоварів.  На  другому  поверсі  мешкав  сам  хазяїн  магазину.  1962 р.  на  фасаді  міської  ради  прикріплено,  а  в  2004 р.  поновлено  меморіальну  дошку  з  написом.  

Місто  Пирятин  визволено  від  фашистських  окупантів  18  вересня  1943 р.  237 – ю  і  309 – ю  стрілецькими  девізіями,  яким  присвоєно  почесне  найменування  "Пирятинських”.

При  визволенні  міста  хоробрістю  відзначилися  артилеристи.  На  їхню  честь  поруч  із  меморіалом  Вічної  Слави  встановлено  гармату  з  викарбуваним  текстом  на  мармуровій  дошці: "Полеглим  за  Батьківщину  від  вдячних  пирятинців”.  Та  встановлено  грізний  танк  Т- 34  часів  минулої  війни.

На  фасаді  будинку  колишнього  відділення  Держбанку  по  вулиці  Леніна  (нині  будинок  відділення  Державного  казначейства  в  районі)  де  перед  війною  працював  бухгалтером  уродженець  с. Вечірки  П.Ф.Цибань  прикріплено  меморіальну  дошку  із  барельєфом  Героя.  Його  ім’я  носить  колишня  Прилуцька  вулиця.  Зв’язківець  Цибань  брав  участь  у  форсуванні  Дніпра  в  районі  Дніпропетровська.  При  визволенні  села Журавка,  що  на  Дніпропетровщині,  загинув.  Петрові  Федоровичу  Цибаню  посмертно  присвоєно  звання  Героя  Радянського  Союзу.

(Фотографія  школи  № 4 по  вулиці  Леніна

– колишнє  вище  початкове  училище)

У  Пирятині  1814 р.  було  відкрите  училище,  яке  спочатку,  1814 – 1879 рр.,  називалося  повітовим,  згодом  1879 – 1913 рр. – міським,  а  в  останні  роки  свого  існування  1913 – 1917 рр. – вищим  початковим.  І  тільки  1914 р. було  спеціально  збудований  новий  двоповерховий  будинок  училища  по  вулиці  Переяславській (нині  Леніна,  38).  Перші  роки  воно  мало  два  класи,  згодом  три.  Викладачами  працювали  випускники  гімназій  та  університетів.  В  училищі  отримали  освіту  роди  пирятинської  знаті:  Шульжевські,  Прохоровичі,  Сливи,  Олександровичі,  Гудими,  Кравченки,  Свириденки,  Базилевські,  Карамилі,  Божки.  Серед  випускників – професор  московського  університету,  доктор  медицини  Г.Ф.Писемський,  відомий  інженер  В.О.Курило,  відомий  статист  Г.Г.Ротмістров,  військові,  лікарі,  вчителі  та  робітники.

(Фотографія  школи  № 4  по  вулиці  Червоноармійській  2 а (колишня  жіноча  гімназія)

Першого  вересня  1907 р. в  центрі  Пирятина  відкрито  жіночу  гімназію  з  підготовчим  та  трьома  початковими  класами.  Згодом  вона  мала  восьмирічний  курс  навчання  з  останнім  педагогічним  класом.  Спершу  гімназія  розташовувалась  в  орендованих  приміщеннях,  а  з  1914 р. у  спеціально  збудованому  двоповерховому  навчальному  корпусі  по  вулиці  Бородінській  (нині  Червоноармійській  2 а).  Тут  були  великі  світлі  кімнати,  кабінети  фізики,  спортивний  зал,  бібліотека.  Гімназія  мала  учнівські  квартири.  Утримувався  навчальний  заклад  коштом  держави,  губернського  повітового  земства,  а  також  плати  за  навчання,  яка  становила  50 – 75 – 120 крб.  за  рік.

1917 р.  в  гімназії  навчалися  434  доньки  почесних  громадян,  дворян,  духовенства,  чиновників,  козаків,  міщан,  купців,  селян  та  інших  верст  населення.  Гімназисти  вивчали  Закон  Божий,  російську  мову  та  літературу,  математику,  фізику,  історію,  географію,  німецьку  та  французьку  мови,  педагогіку,  гімнастику,  малювання,  співи,  рукоділля,  українознавство.  Випускниці  гімназії  мали  добрі  знання  багато  з  них  згодом  стали  вчительками  пирятинських  шкіл.

Чергове  земське  зібрання  на  своєму  засіданні  7  вересня  1907 р.,  коли  вже  функціонувала  жіноча  гімназія,  розглянуло  також  заяву  І.В.Волошина  про  влаштування чоловічої  гімназії  в  Пирятині.  Але  губернське  присутствіє  в  справах  земських  і  міських  вилучило  кредит  із  земського  кошторису  у  8 тис. руб.  призначених  для  будівництва  чоловічої  гімназії.

(Фотографія  чоловічої  гімназії

(нині  філіал  європейського  університету)

Новий  поштовх,  проблема  відкриття  чоловічої  гімназії  в  Пирятині  дістала  1  березня  1909 р.,  коли  була  скликана  приватна  нарада  з  представників  товариства  найбільш  авторитетних,  відомих  і  шанованих  у  місті громадян.

Вони  з  ентузіазмом  взялися  за  справу.  Для  точного  обліку  числа  бажаючих  навчатися  було  оголошено  прийом  заяв  батьків.  Для  забезпечення  вдалого  вибору  керівників  гімназії,  шляхом  оголошень  в  Київських  і  Московських  газетах  запропоновано  зацікавленим  особам  заявити  про  бажання  взяти  на  себе  відповідальність  за  організацію  гімназії.

Для  залучення  до  участі  у  важливій  справі  широких  верств  населення  вирішили  заснувати  товариство  "Просвіта”.  Заяви  батьків  і  педагогів  не  примусили  себе  довго  чекати.  Число  батьківських  заяв  до  15  березня  1909 р.  сягнуло  107  на  131  місць.

23  травня  1909  року  полтавський  губернатор  затвердив  Статут

товариства  для  влаштування  і  утримання  в  Пирятині  класичної  гімназії.  Згідно  із  Статутом,  товариство  ставило  перед  собою  завдання, - заснування  в  Пирятині  класичної  гімназії  для  хлопчиків  без  різниці  у  віросповіданні  й  національності  з  курсом  державної  гімназії.

Жителі  міста  довго  вирішували  питання  якою  бути  гімназії.  Батьків  турбувало  питання  доступності  навчання  для  широких  верств.  Мешканці  Пирятина  прохали  відкрити  навчальний  заклад  не  тільки  для  заможних.  Пройшло  ще  два  роки.   Комісія  не  одержала  дозволу  на  відкриття  гімназії.  Оскільки  ініціатива  виходила  від  приватних  осіб,  а  не  від  держави,  то  попечитель  Київської  навчальної  округи  П.А.Зілов  відхилив  прохання.

Лише  22  березня  1912 р.  попечитель  Київської  навчальної  округи  повідомив  про  дозвіл  на  відкриття  в  1912 – 1913  навчальному  році  в  Пирятині  чоловічої  гімназії.

Перші  два  роки (1912 – 1914 рр.)  гімназія  тимчасово  знаходилася  в  найманому  будинку.  

За  проектування  та  будівництво  чоловічої  гімназії  взявся  тодішній  повітовий  архітектор  О.В.Хітрін (1875 – 1958)

У  будинку,  спорудженому  за  проектом  О.В.Хітріна,  гімназія  знаходилася  з  1914  до  1917 року.

Мандруючи  вулицями  Пирятина  можна  побачити  споруди,  що  збереглися  до  наших  часів:  приміщення  бізнес – коледжу  та  Пирятинської  школи  № 4.  Саме  тут  були  розташовані  чоловіча  та  жіноча  гімназії. 

• 2013 Липень
• 2013 Серпень
• 2016 Листопад